Тарасова доля – то правда жива
Мета.
Вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України –Т. Г. Шевченка;
формування культури мовлення через красу і багатство Шевченкового слова;
виховання любові до рідного краю, його природи, до світлого образу Тараса
Шевченка; викликати бажання читати твори Кобзаря.
Обладнання.
Святково прибрана світлиця, портрет Тараса Шевченка, вишиті рушники та
серветки, хліб-сіль на вишитому рушнику, виставка творів Т. Г. Шевченка,
ілюстрації малюнків учнів до творів Т. Г. Шевченка,
Хід заходу
Летять сніжинки… Одна, друга, третя… Летять, сміються,
веселяться, розмовляють, граються, штовхаються, доторкуються одна до одної. І
чутно навкруги кришталевий передзвін. Але що це? Погляньте у вікно! До нас
повільно, але впевнено наближається красуня-весна. Давайте всі заплющимо очі й
підемо їй назустріч.
1.Встала весна, чорну землю сонну розбудила.
Уквітчала її рястом, барвінком укрила,
І на полі жайворонок, соловейко в гаї
Землю, убрану весною, вранці зустрічає.
Вихователь:
Кажуть в народі: весна дарує всім життя, в природі все
прокидається, оживає, молодіє. А людині весна дарує мрії, віру в щасливе
майбутнє.
ВЕСНЯНКА
Ку-ку! Ку-ку!
Чути в
ліску.
Ходімо,
співаймо,
Радо
вітаймо
Красну
весну!
Ку-ку! Ку-ку!
Чути усе.
Гаєм,
лісочком,
Бором,
поточком
Голос гуде.
Ку-ку! Ку-ку!
Пташко
мала,
Що ти
співала?
Правду-сь
казала:
Щезла зима!
Сценка
Дитина
(звертається до батьків)
Любий тату, милий тату!
Ти скажи, навіщо хату
Рушниками ми прибрали,
Ніби в свято великоднє?
День який у нас сьогодні,
Що квіток отак багато?
Батько Так, у нас сьогодні свято!
Дитина (до
матері) Мамо, що ж за свято нині?
Мати Та Тарасове, дитино!
Знай, колись, моє серденько,
Був у нас Тарас Шевченко.
Дитина Хто ж він був нам, люба ненько?
Мати Наймиліша всім людина
І найкраща перлина,
Яку має Україна,
Наша рідна країна.
2.Щороку в березні до нас
Значний приходить час
Це ж народився наш Тарас
Творець палких пісень.
3.Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Своїми босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
4. Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка
5. Не на шовкових пелюшках,
Не у великому палаці,
У хатині бідній він родивсь,
Серед неволі, тьми і праці
6.І ось 9 березня 1841 року весна подарувала на радість
людям маленького Тараса. Народився він у селі Моринцях, що на Черкащині, в
бідній хаті Григорія Шевченка. Давно це було…
7.У невеличкому селі Моринцях народився і зростав
маленький Тарасик. Ще пройде багато років, допоки він виросте, стане
талановитим поетом та знаним художником.
8. Тарасик був такий, як і ви, допитливий, розумний,
кмітливий, дуже любив свою старшу сестричку Катрусю, з цікавістю слухав
розповіді дідуся про давнє минуле.
Сценка
Звучить музика. По залу «літає» пташка.
Тарас. Катрусю,
глянь перша пташка вже з’явилася! Це мабуть весна!
Катруся. Так,
Тарасику, це ластівочка до нас прилетіла, весну на крилах принесла.
Тарас. А
надворі ще холодно. Вона не змерзне?
Катруся. Ні! Її
сонечко зігріває. Клич скоріше сусідських дітей весняночки водити.
Тарас. Гайда,
діти, на полянку, заведемо там веснянку!
Тарас. Де ти,
ластівко, літала? Де ти зиму зимувала?
Ластівка. За
лісами , за морями
Я носила гарні вісті,
В них весела новина :
«Повертається весна!»
Тарас. Ластівочко,
ластівочко мила,
Ти весноньку узяла на крила,
І принесла до нашого краю
Тепло , радість з небесного раю.
Катруся.
Ластівочко, пташечко маленька,
Ти приносиш радість для серденька,
Веселенькі пісеньки співаєш –
Пробудитись землю закликаєш…
Ластівочка. Сонце
ясне нам із неба сяє…
Весна в квіти землю одягає.
Ластівочка, пташка я маленька,
Я приношу радість для серденька.
Діти ведуть
хоровод « Щебетала пташечка»
9.Вранці – рано на калині
Пташка щебетала,
Під калиною дівчина
Взяла й заспівала.
Дівчинка починає
співати, до неї приєднуються решта дівчаток .
Хоровод «Зацвіла в
долині».
Сценка «Мама і Тарас»
Тарас:
Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?
Мати: Так,
мій синочку, правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї.)
Тарас: А чому
так багато зірок на небі?
Мати: Це
коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки
людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас: Бачив,
матусю, бачив... Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь
видно?
Мати: Бо коли
людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра,
любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло
це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка
світила найясніше.
Мати:
Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).
Пісня «Садок
вишневий...»
10. І мати кинула цей світ
Як мав Тарас лиш дев’ять літ.
Потім два роки ще й не минуло,
Як батька рідного не стало.
11. Лишивсь сиротою
І гірко попливли літа.
Не міг раду собі дати
З горем та журбою.
12.Були в Шевченка
Брати й сестри рідні.
Всі кріпаки, всі сироти,
Усі дуже бідні.
13.Була сестричка Яринка,
Микита, Маруся,
Малим його забавляла
Найстарша - Катруся.
14.А ще - дівчинка Оксана
Як іскра вогниста.
Перша любов полум'яна
Тарасова чиста.
15.Ходив, шукав що було сили,
Людей, щоб добра навчили.
Писати вчився у дяка,
А малювати в маляра.
По селах пас чужих ягнята
Та мачуха прогнала з хати.
Малий Тарас був цікавим і допитливим хлопчиком і мав
велику любов до життя, хоч важко було йому,сироті. На літо мачуха віддавала
Тараса в пастухи.Але життя продовжується. «Все робитиму: воду носитиму, дрова
колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте в школі жити і вчитись». Та дяк
більше знущався з Тараса, ніж учив його. Він утік від нього, бо почув, що в
сусідньому селі є дяк, який вміє малювати. Але і цей дяк вчити хлопчика не
збирався. І знову пошуки роботи, найми, аби дістати шматочок хліба, якусь
одежину. Повернувся Тарас до свого села, деякий час пас свиней у свого дядька,
а пізніше – громадську череду. Перебуваючи на засланні, Шевченко пригадав своє
важке і разом з тим неповторне дитинство.
16.У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі –
Він ягняток пас!
Інсценізація
вірша «Мені 13 минало»
(Підходить дівчина до хлопчика, витерла сльози,
поцілувала. Тоді вдвох, взявшись за руки - виходять.)
Учень зачитує
вірш «Мені 13 минало»
Оксана: Чом же
плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе, бач малий плаче. Давай я тобі сльози витру
(витирає рукавом). Не сумуй Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти
читаєш, найкраще від усіх ти співаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш і
будеш малярем, еге ж?
Тарас: Еге ж,
малярем.
Оксана: І ти
розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?
Тарас: Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не
здібний. Ні, я не ледащо, я
буду таки малярем!
Оксана: Авжеж,
будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой,
бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питочки
хочуть!
17.Був Шевченко хлопець кмітливий
Чесний і справедливий.
Любив дуже читати
А ще більше малювати.
І щиро любив він,
неньку - природу!
За всю її загадкову
І казкову вроду.
18.Любив Тарас ніжно
Кожну пташку в лісі.
І в степу кожну травичку,
А в струмку чисту водичку.
А ще високі тополі,
Що розмовляли з вітром в полі.
Пісня «Тополя»
19.Любив Тарас усе гарне,
Що постійно оточує нас.
А згодом, ці дари казкові
Він закарбував у малюнку, в пісні, в слові.
20.Встала весна, чорну землю сонну розбудила
Уквітчала її рястом, барвінком укрила.
І на полі жайворонок, соловейко в гаї
Землю убрану весною, вранці зустрічають.
21.Світає... Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все т те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою...
22.Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
23.Як же далі Шевченко жив?
У пана Енгельгардта
За козака служив.
Не згинався перед паном
Служив, як умів.
Скуштував на юнім тілі
Не раз батогів.
24.Чи довіку залишився
Тарас кріпаком? Ні!
Сошенко й Григорович
Вирвали талант вкраїнський
З тяжкої неволі.
Але не жилось йому спокійно
На білому світі.
Вчитель. Тарас
сильно переживав за долю свого народу, свого краю
25.Минають дні, минає літо,
А Україна, знай горить;
По селах плачуть голі діти:
Батьків немає.
Шелестить пожовкле листя по діброві,
Гуляють хмари, сонце спить;
Ніде не чуть людської мови.
Т.Шевченко
«Гонта в Умані»
Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»
26.Всю неправду, всі нещастя
Що душили груди
Виливав він на папері
Піснею між люди.
27.Серце Тарасове мліло
Від горя людського
Й воскресало гордо й сміло
Геніальне слово.
28.Налякались того слова
Цар і пани люті.
І на каторгу загнали
Мало не навіки.
29. 10 літ пробув Шевченко
На солдатській службі.
І писав вірші в неволі,
Кликав рвати кайдани.
Вірив, що народ вкраїнський
На ворога стане
30.За Тарасом слідкували,
Все забороняли.
За писання й малювання
Жорстоко карали.
31.Тої кари і знущання
Не бажав нікому.
Повернув Тарас з неволі
Вже хворим додому.
Тарас Шевченко «Заповіт»
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...отоді я
І лани,і гори –
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте.
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
32. Йшов він долею своєю
Так, як Бог сказав.
І в кінці дороги тої
Книга, книг «Кобзар»
33.І помер Тарас...
Неволя підрубала сили,
Зашуміли сумно-сумно
По Славуті хвилі.
Попливли Дніпрові хвилі
Аж у Синє море.
34.Всьому світу гомоніли
Про велике горе.
Затужила Україна
Плакала немало
Як ховала свого сина
Пісняра ховала.
35.Насипали ту могилу
В жалобі єдині,
Щоб видніла, височіла
По всій Україні.
36.Спить Тарас, відпочиває
Де шумить діброва.
Нас до бою закликає
Його мудре слово.
10 березня 1861 року його не стало. Це була велика втрата
для всього українського народу. Поховали його у Петербурзі, а згодом тіло
великого Кобзаря перевезли на Україну і поховали на Чернечій горі поблизу
Канева. А збірка віршів поета «Кобзар» невдовзі сколихнула всю Україну.
37.Поклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче!
Для тебе вірно б’ється
Те серденько дитяче.
38. Умер співець, але живуть
В серцях людей слова безсмертні.
39.Ми - українські діти.
Найкращому поету сьогодні
Ми поклін віддаймо.
Всі: І
ніколи-ніколи
Його не забуваймо!
Вчитель: Шануймо геніального українського поета,
художника, борця за волю народу і завжди пам’ятаймо його заповіти.
Єднаймось, братаймось
Вкраїну любімо.
Свого не цураймось
Шевченкові діти
40.
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
41«І мене в сім’ї великій
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.»
Т. Г. Шевченко
Вчитель: Закінчити наше свято мені хочеться закінчити
словами Т. Г. Шевченка.
Бо якщо ми будемо виконувати його заповіді, то ці його
слова справдяться.
«І на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.»
